1918 року Урядом Української Народної Республіки було ухвалено рішення про надання місту Катеринославу імені СІЧЕСЛАВА, себто міста Січової, козацької слави. Що таке Січеслав? Чому Січеслав? Навіщо Січеслав?
Навіщо, коли є велике місто по обидва береги Дніпра під дуже незграбною, недоладною і навіть трохи химерною назвою “Дніпропетровськ”?
Ну, по-перше, саме тому, що ця назва така недоладна і довга – язика зламаєш. А по-друге, тому, що назва ця неприродна, не наша, не українська. Цю назву нав’язано нам, наддніпрянським українцям, злочинцями, що прагнули знищити саму згадку про Україну, що винищили мільйони українців через голодомори, страти, виселення, цькування. Нищили ретельно, не минаючи жодної оселі. Роками і роками вбивали найкращих, найсмілівіших, найрозумніших представників нації. Що не можна було вбити – перекручували. Що не можна було перекрутити – заливали каламутними хвилями брехні.
Чого тільки не спробували, щоб не було України на цій українській землі! І оті довжезні назви на кшталт “Дніпродзержинськ”, “Дніпропетровськ” покликані були наочно стверджувати всьому світові, що ніякої тут України немає і ніколи й не було, а була хіба що та сама “моя зємля надёжная”.
Але неможливо знищити дух нашого народу, українців, які предковічно мешкали на цих теренах. Навіть якщо вбити мову, культуру, самий спогад – пам’ять про коріння, про одвічну Батьківщину залишиться в наших ґенах. Україна як те мітичне євшан-зілля, проростає крізь металевий брухт, колючий дріт, радіяцію, брудне отруйне повітря, кислотну воду пригніченого старого Дніпра – проростає і розквітає в наших серцях кольоровою райдугою надії.
Прийде час – воскресне Україна на берегах сивого Славутича-Бористена!
Але для цього треба покласти немало зусиль, ретельно, цеглинка за цеглинкою відроджуючи український Всесвіт у цій комуністично-маразматичній резервації, якою досі залишається Дніпропетровськ, місто унікальної долі, траґічного минулого, драматичного сьогодення, великого майбутнього.
Для нас, патріотів України, “Дніпропетровськ” символізує бруд кривавої спадщини Батьківщини-кольонії, забруднення довколишньої природи і людських душ. “Дніпропетровськ” – це іржа, це ракова пухлина на тілі країни, місто хвороб, криміналу, наркоманії, безнадії, місто “суржика”, місто-смітник.
Натомість Січеслав – це символ волі народу українського, щасливої праці на своїй землі. Це символ відроджених українських цінностей: веселої вдачи, доброзичливості, гостинності, сміливості і щирості, завзяття і натхненності. Січеслав – потужне місто на могутньому Дніпрі, серце Низової Наддніпрянщини. Це місто велетнів-заводів, це місто – перлина України і за красою, і за економічним потенціялом. Це місто, від якого починається Великий Луг, овіяний козацькою славою, Пороги, південні степи Таврії, що розкинулися ген-ген аж до українського Криму. Січеслав – культурний і духовний центр Сходу країни.
Наразі модно втлумачувати: Схід України – це не Україна. Це – зросійщений конґломерат позанаціонального збіговиська, що не має нічого визначного. Хибна і невірна думка! Схід – це не менше Україна, ніж традиційно українські Захід і Центр. Січеслав – місто не менше українське, ніж Львів або Київ. Вам здається, що це сказано надто сміливо? Можливо. Але час працює на нас і ми працюємо на час. Незабаром буде саме так!
